|
Свято традиційно пройшло в наметовому містечку на Хрещатику. Кожна з представлених країн намагалася привернути глядачів різноманітнішими способами: хтось, роздаючи безкоштовні кульки та канцелярські товари, хтось - яскравою рекламою алкогольних виробів та фармацевтики. І лише одиниці не забули, що Дні Європи - це, в першу чергу, культурне свято, представляючи на огляд глядачам свої традиційні танці, театр та живопис.
В цьому контексті маленька акція експериментальної креативної групи Freak Factory, за підтримки Дому Польського в Києві та Продюсерського Центру 101, виглядала на цьому святі чимось „диким" і незвичайним.
Адже вона представляла два погляди на сучасну українську культуру - український і польський, поєднуючи поетичний і візуальний ряд.
Фактурно, не дивлячись на всі проблеми (На акції не змогли бути присутніми на виступі троє з чотирьох польських поетів) та непорозумінь з організаторами Днів Європи (В процесі підготовки до виступу, не повідомивши нікого, самовільно було зміщено час виступу. Чим, фактично, залишило виступаючих без зали - і все дійство самовільно було перенесене на вулицю, недалеко від намету, з якого їх „виселили"), захід все одно відбувся.
Кожен з п'яти представлених на заході контр-поетів читав про найболючіші для сучасної молоді питання: кохання, алкоголь, наркотики, власне місце у житті, а двоє художників, ніби змагаючись, у режимі он-лайн, переводили слова у ілюстрації.
Особливо виділявся український поет Дрона, що буквально „розірвав" очі та вуха публіки своїми текстами, не пожалівши ані „міцного слівця" у своїх текстах, ані експресії при їх читанні та єдиний представник польської сторони Єжі, на плечі якого звалилася читання всієї польської програми, і який достойно вийшов з цього становища.
Хотілося б також сказати кілька слів про публіку. За підрахунками координатора проекту Кассандри Прозак, захід відвідало близько 70 чоловік. Люди на заході були різноманітні: від молодих батьків з дітьми та молоді, до старшого покоління, здебільшого, правда, іноземного походження. Хтось просто проходив повз, хтось зупинявся на 5-10 хвилин, здебільшого, щоб сфотографувати чи відзняти на відео, але знаходилися і ті, хто залишався до кінця. Хотілося б їм подякувати.
І хоч цей маленький експеримент не набув широкого резонансу у пресі та на телебаченні, тим не менше, він ще раз яскраво довів, що у нашої сучасної культури є, хоч і маленький, але СВІЙ глядач. І дуже хотілося б, щоб наша держава і влада звертала увагу не тільки на фольклор та стародавні народні танці, але й на те, що відбувається з культурою зараз. Бо нація, яка не знає те, чим живуть і дихають її діти, нажаль, приречена на вимирання.
Ірися Фролова, спеціально для Продюсерського Центру 101.
Фото: Анна Стрільчук . |
